Роки перших п’ятирічок як для всієї країни, так і для Харкова були часом бурхливого розвитку. Почалося будівництво Харківського тракторного заводу (ХТЗ), і разом з ним зростало робітниче селище «Заводський» або «ХТЗ», яке стало першим зразком містобудування нового типу. Вже в березні 1930 р. проектне бюро НКВС УРСР розробило ескізний проект "Нового соціалістичного міста" біля ХТЗ;керував цим проектом академік архітектури П.Ф. Альошин. У 1931 р. проект селища ХТЗ розглянув голова ВСНГ СРСР Г.К.Орджонікідзе і визнав його "повною мірою відповідним до потреб даного періоду".
"Нове місто" розташовувалося біля заводу на площі 1426 га і планувалося на 100 тис. мешканців; вартість його оцінювалася в 186 млн. крб. Залишалася резервна площа, яка давала можливість розширення побудови житла для 126 тис. чоловік. Уся площа розбивалася на ділянки, де мають бути побудовані жилкомбінати – кожний для 2730 жителів. На великій площі в центрі планувалося розмістити всі цивільні, адміністративні, культурні установи та організації: театр, районна рада, Палац праці і культури, кінотеатр, будинок друку, друкарня, дитячий клуб, парк відпочинку, стадіон, басейн. У центрі планувалося перетворити наявний ландшафтний яр у великий амфітеатр-майданчик на 40 – 50 тис. чоловік. Вважалося, що 54% усієї площі займатимуть парки, алеї, бульвари; усе "місто" має бути оточене смугою зелених насаджень завширшки 600 м. За проектом передбачалося будівництво спеціального харчового комбінату для виготовлення продуктів-напівфабрикатів. У кожному жилкомбінаті передбачалося закріплювати квартиру за окремою сім’єю,де діти до 17 років мешкали б разом з батьками, а після 17 років отримували окрему житлову площу. Діти до 4-х років на 75% обслуговувалися в дитсадках. У кожній квартирі мали бути встановлені газові печі; для постачання водою передбачалося зробити артезіанські колодязі і налагодити водопостачання з Сіверського Дінця. На жаль, життя внесло свої суворі корективи, і у своєму цілісному вигляді такий прекрасний проект ніколи не був здійснений.

Тільки із зими 1930 р. розпочалося будівництво різного роду тимчасових житлових споруд: 40 зимових бараків і 15 бараків для технічного персоналу. До 1 квітня 1932 р. було побудовано і здано в експлуатацію 26 будинків загальною площею 80600 кв. м, (з них
6 будинків шестиповерхових), а також 151 барак загальною площею 151142 кв. м, що забезпечувало житлом працівників заводу в середньому на 52%. Це будівництво не могло до кінця вирішити житлове питання. 1934 р. в окремих кадрових робітників ХТЗ виникла думка про зведення індивідуальних будинків. Їх спорудження могло б зняти гостру житлову кризу в районі, забезпечити хоч б частковий перехід робітників з тісних незатишних бараків без зручностей у будинки. Люди, що зважилися на індивідуальне будівництво, не отримали ніякої допомоги ні від заводоуправління, ні від завкому ХТЗ. Усюди робітники зустрічали відмову в матеріальній і транспортній допомозі, тому перевезення будматеріалів вели за свої мізерні кошти. У будинках ХТЗ по 5 – 6 днів у тиждень не було води;та в районі були лазні; передбачалося побудувати банно-пральний комбінат, але він так і не був побудований. У ці роки лікарня розміщувалася в бараку, була без води і каналізації, взимку в її приміщеннях було холодно і волого. 1932 р. приступили до будівництва нової лікарні,
і в 1934 р. була здана перша черга лікарняного містечка (за вулицею Луї Пастера).

Ясла й дитячі садки теж спочатку знаходилися в бараках. Керівництво ХТЗ докладало великих зусиль для будівництва капітальних кам’яних дитячих установ, які витягувалися лінією всередині жилкомбінатів паралельно вулицям Миру і Другої П’ятирічки
(нині вул. Біблика). У 1932 – 1933 рр. у районі було 5 дитячих садків,
двоє з яких розміщувалися на Лосівському майданчику.

/Files/images/rayon/7R_01.JPG
Дитячі ясла на вулиці Бекетова (1930 – 1932 гг.).
Бригада архітекторів під керівництвом П. Альошина.
/Files/images/rayon/7R_02.JPG
Колишній дитячий садок на вулиці Сімнадцятого Партз’їзду
(нині вул. Северина Потоцького). Бригада архітекторів
під керівництвом П. Альошина.

Спочатку дві школи Лосівського майданчика знаходилися в бараках. Для охоплення району школами передбачалося три з них мати в селищі ХТЗ, одну вмістечку Воєнвіді і одну на Немишлі. Відповідно, вони отримали номери: №80, №88, №86, №85 і №43. Вісімдесята була десятирічною, а всі інші – семирічними. У 1932 р. була здана в експлуатацію капітальна будівля школи №80 по вулиці Другої П’ятирічки (нині вул. Біблика) спочатку на 22 класних кімнати. Тепер там розташовується школа №119. У районі Лосівського майданчика
в 1932 – 1933 рр. працювало 5 шкіл, 2 школи ФЗУ, 8 виробничо-політехнічних шкіл.
При школі №80 діяв районний піонерклуб.

Восени 1933 р. була організована районна бібліотека, існували два робітничі клуби в бараках – Північному і Південному селищах. У 1933 р. був побудований стадіон ХТЗ.
За обставинами тих років у районі відзначалася висока дитяча безпритульність;
у цій ситуації міський комітет партії приймає рішення про шефство
над дитячим будинками – у нашому районі їх було шість.

До 1935 р. була проведена значна робота з розбудови району: зміцнена виробничо-житлова інфраструктура, працювала система охорони здоров’я й освіти, діяли своя райрада і райком КП(б)У. Звичайно, окреме від Харкова "соціалістичне місто" не виникло – селище найтіснішим чином було пов’язане з Харковом. Район дуже відрізнявся від інших частин міста: він був повністю новим і будувався планомірно. 3 квітня 1935 р. вийшла Постанова Президії Харківської міськради "Про присвоєння району і райраді ХТЗ імені т. Орджонікідзе". Межі району визначалися за лінією: 2-е селище "Комінтерн" – с. Немишля – радгоспи "Українка", "Комуніст", "Червона Армія" – Зональна станція – с. Немишля.
Ця Постанова була підписана на підставі рішення ВУЦИК від 21.02.1931 р.,
а 31 серпня 1935 р. вийшла Постанова про передачу Немишлянської сільради Орджонікідзевській райраді. Так у 1935 р. завершилося становлення нашого району.

У новий 1936 р. Харків вступив, збагатившись ще на один район – Орджонікідзевський (нині Індустріальний). До 1936 р. у районі працювали 9 середніх шкіл, 7 дитячих садків, район також мав 4 клуби, 3 бібліотеки, кінотеатр, стадіон, 3 поліклініки, 3 спецдиспансери, 1 консультацію, 2 амбулаторії, 2 лікарні, молочну кухню. Із центром міста було встановлено трамвайне сполученя.

У передвоєнні роки, під час другої і третьої п’ятирічки, прискореними темпами розвивалася промисловість району – тракторний завод ім. Г.К. Орджонікідзе і верстатобудівний завод ім. В.М. Молотова. Окрім розвитку основних промислових гігантів району почалося будівництво нового підприємства – плиткового заводу. До того ж вступають у лад заводи: залізобетонних конструкцій "№1", цегляний, кисневий, хлібопекарня. 1 жовтня 1931 р. в урочистій обстановці відбулося відкриття тракторного заводу – з конвеєру зійшов перший трактор «Інтернаціонал»;а вже у травні 1932 р. ХТЗ випускав до 100 тракторів на добу.
У квітні 1935 р. тракторний завод випустив стотисячний трактор.

У ці роки активно розвивалася вулична структура району, добудовувалися будинки, закладені в 1931 – 1934 рр. Президія міськради 20 вересня 1936 р. прийняла рішення «Про найменування нових вулиць і площ в селищі ХТЗ". Відповідно до цього рішення, уздовж селища від заводу проходив проспект Орджонікідзе (нині пр. Альошина), перпендикулярно йому проходило Чугуївське шосе (потім проспект Сталіна, зараз Московський проспект). Виникло питання про місце вулиць Сталіна (нині вул. Миру) і Другої П’ятирічки (нині вул. Біблика). Сучасну вулицю Миру передбачалося бачити на місці вулиці Другої П’ятирічки (нині вул. Біблика), але це рішення було змінене. Перший, другий і третій квартали відповідно відділяли вулиці Сімнадцятого Партз’їзду (нині вул. Северина Потоцького)
і Третього Інтернаціоналу (нині вул. Момота). Між третім кварталом жилмасиву ХТЗ і житловим комбінатом ХСЗ проходила вулиця Фрунзе. За будинками ХСЗ розташовувався житловий комплекс авторемонтного заводу, який відділявся вулицею Біробіджанською (нині вул. Дванадцятого Квітня) від будинків плиткового заводу. Пустир перед будівлею райради і райкому партії дістав назву площі Орджонікідзе, а пустир між райрадою/райкомом і середньою школою №113 – провулка Сталіна. За школою паралельно розташовувались Трипільська і Карельська вулиці. Далі в полі стояв кінотеатр, перед 12 лікарнею проходила вулиця Луї Пастера, індивідуальне селище ХТЗ отримало спочатку ім’я Постишева, а потім у 1938 р. – Фрунзе. Згідно рішення президії міськради від 25.01.1935 р.,був заснований Тракторозаводський ринок по вулиці Бекетова (площею 2,87 га).
/Files/images/rayon/7R_03.JPG
Тракторозаводський ринок на вулиці Бекетова.

Незважаючи на розвиток вуличної структури району, стан вулиць і тротуарів вимагав бажати кращого. На другій районній партконференції 23 квітня 1937 р. відзначалося, що,
в цілому, район не облаштований, мало звертається уваги на те, як живуть робітники в гуртожитках і бараках. На п’ятій ділянці будинки не могли бути побудовані за 5 років. На станції Лосево панував бруд, не було переходів, і робітники, піддаючи ризику своє життя, пролізали під вагонами, щоб потрапити на завод. Зросла плата за квартиру і за дитячий садок. У поганому стані знаходилася і торгівля. На Північному селищі магазини були
у будках, а іноді в землянках. Нерегулярно завозився хліб,
і робітники бігали за ним під час робочого дня.

У цей передвоєнний період своєї історії район вступив з новою капітальною шкільною будівлею – новим приміщенням школи №113. Колишній барак школи був переданий у 1938 р. райкомхозу. Усього в районі на той час налічувалося 9 шкіл (4 десятирічки), працювало 216 педагогів, навчанням було охоплено 7 тис. дітей. Школа №86 знаходилася в аварійному стані, тому її вирішили ліквідовувати; частину учнів перевели до школи №113, а частину – до школи №80. Подальший розвиток отримала професійно-технічна освіта. У одному з бараків Західного селища були організовані курси з підготовки робочих: верстатників, термістів, ливарників, слюсарів. У зв’язку із закінченням будівництва учбового комбінату ХТЗ почалися заняття в школі ФЗУ (потім ФЗО). У 1940 р. школа ФЗО була перетворена в ремісниче училище №9, яке 1941 р. було евакуйовано в місто Нижній Тагіл, де педагогічний колектив і учні виконували замовлення для фронту. Великий внесоку підготовку керівників змін, ділянок, цехів для підприємств району зробив машинобудівний технікум.
/Files/images/rayon/7R_04.JPG
Школа ХТЗ на проспекті Орджонікідзе, 9 (нині пр. Альошина).
Архітектор А.А. Шумілін (1932 р.)

Населення району до 1941 р. досягло 75 тис. мешканців. А потім розпочалася війна. Промислові підприємства району були евакуйовані в східні області СРСР. Харківський тракторний завод почав евакуюватися 19 вересня і закінчив 20 жовтня;устаткування вивозилося в три етапи. До 20 жовтня було демонтовано і намічене устаткування ХСЗ. Усього з району було вивезено близько 5 тис. вагонів з різним промисловим устаткуванням. 37 тис. трудівників району пішли на фронт; крім того, 7 тис. чоловік – до народного ополчення, 20 тис. жителів брало участь у спорудженні укріплень у районі Харкова, 200 чоловік пішло в партизани, 300 чоловік брало участь у боях за Харків у складі зведеного полку ополчення. Почалася окупація міста, що тривала з 21 жовтня 1941 р. до 23 серпня 1943 р. Германське керівництво вабив Харків і його промисловість. Район і місто повинні були входити до складу рейхкомиссариата "Україна". Великі підприємства району були оголошені власністю Німеччини. На ХТЗ планувалася організація ремонту автомашин, були створені механічні майстерні, з Німеччини для них завезені 70 верстатів. У грудні 1941 р. була відновлена турбіна ТЕЦ ХТЗ. На території міста і району встановився жорсткий окупаційний режим. У будинку №20 по вулиці Миру у квартирах №191 і №192 було розстріляно 6 заручників. У підвалі цього будинку убиті 37 заручників, а біля прохідної ХСЗ убиті 18 чоловік. Робітники на виробництві піддавалися побиттю. Вже 26 жовтня 1941 р. німці заарештували в районі 70 чоловік і ув’язнили їх. У бараках ХСЗ розміщувалося єврейське тимчасове гетто. Сюди 15 грудня – 16 грудня 1941 р. по Старо-московській вулиці (нині Московському проспекту) приганяли тисячі євреїв з центру міста. У бараках вони знаходилися в жахливих умовах, помирали з голоду і хвороб.Потім відбулося знищення в’язнів гетто в Дробицьком Яру біля хутора Рогань. Усього в Дробицьком Яру розстріляні більше 23 тисяч радянських людей.

Таке звіряче поводження з жителями викликало опір населення. Підпільні обкоми партії і комсомолу були сформовані ще до приходу німців. Секретарем підпільного обкому комсомолу був Олександр Гордійович Зубарєв. Керовані ним групи займались агітаційною роботою, розклеювали листівки, здійснювали диверсії на підприємствах. Але гестапо, завдяки допомозі провокаторів, вдалося напасти на слід підпільників. О.Г.Зубарєв, члени обкому комсомолу Г.Нікітіна і П.Глущенко були схоплені і піддані тортурам. У ніч з 14 лютого на 15 лютого 1942 р. вони були розстріляні. Доля династії Зубарєвих дуже тісно переплелася з долею нашого району. Брат Олександра Гордійовича – Євгеній Гордеевич – ще до війни закінчив технікум промислового транспорту ім. Орджонікідзе, потім навчався у військово-морському училищі берегової оборони в Севастополі. При обороні Севастополя був поранений, потрапив в полон і в Харків повернувся тільки в листопаді 1945 р. Працював на заводі ім. Малишева, потім на тракторному. Тут же, на ХТЗ, головним конструктором працював і старший брат – Микола Зубарєв, який за розробку тракторів ДТ-54 і ХТХ-7 був удостоєний Сталінської премії. У лютому 1943 р. частини Червоної Армії звільнили Харків, але гітлерівці почали потужний контрнаступ. Незважаючи на героїчний опір, частини Червоної Армії залишили місто. 15 березня 1943 р., у день залишення міста, в нальоті на ХТЗ взяло участь 30 літаків; потім селище піддалося артилерійському обстрілу, що привело до великих людських жертв. У обороні селища ХТЗ брав участь і чех Франтишек Крал, який звільняв Україну і загинув 17 січня 1944 р. Його ім’ям названа вулиця в районі.

У результаті розгрому німецько-фашистських військ в Курській битві відкрилася нова можливість звільнення Харкова: 10 серпня командувач Степовим фронтом І.С.Конев віддав на це директиву. Проявляючи мужність і відвагу, війська Степового фронту за підтримки Воронежського і Південно-Західного фронтів 23 серпня штурмом оволоділи Харковом. 22 – 23 серпня 1943 р. бої велися і за селище ХТЗ, територія району кілька разів переходила з рук в руки. Цілі квартали житлових будинків були перетворені на купи цеглини і каменю. Обгорілі коробки будівель понуро дивилися порожніми вибитими вікнами. І усюди людей підстерігали міни. Окупанти вирішили під час відходу підірвати і спалити місто. Тільки стрімкий наступ радянських військ завадив варварському задуму. Усього Харків знаходився під фашистською окупацією 641 день. Цейчас назавжди залишиться трагічними і, одночасно, героїчними сторінками в історії Харківщини. Страшних збитків нанесли окупанти району. На 1 жовтня 1943 р. тут мешкало всього 4,2 тис. чоловік.
Потужність ХТЗ була досить слабкою, але вже на початку
листопада 1944 р. завод випустив перші 11 машин.
/Files/images/rayon/7R_05.JPG
Харківський тракторний завод у період Другої Світової війни.

Тривала війна, а в районі споруджувався підшипниковий завод. У 1946 р. увійшов до експлуатації плитковий завод. У перші післявоєннийчас почалося будівництво Харківського заводу електротяги (зараз «Електроважмаш»). Райрада в ці роки особливу увагу приділяла житлово-комунальній і соціально-гуманітарній сфері. До січня 1945 р. було відновлено
53 тис. кв. м житлового фонду. Відновлювалися лікувальні установи, дитячі садки та ясла, школи. Наголос робився також на розгортання майстереньз ремонту предметів широкого вжитку, для збільшення випічки хліба будувалися нові печі на хлібозаводі №7. Великого будівництва в 1945 – 1947 рр. не велося – в основному, виділялись ділянки під індивідуальну забудову. Весною 1946 р. в усіх будинках селища було відновлено опалювання, почали частково працювати каналізація і водопровід, увечері подавалася електроенергія. Функціонували ринки на першій ділянці й на станції Лосево.
Видачу хлібних карток контролювала райрада.

Знову відкрилися п’ять шкіл з охопленням дітей кількістю у 1268 чоловік. Був проведений облік дітей шкільного віку, встановлений систематичний контроль за відвідуваністю учнями шкіл. Перша школа робочої молоді була відкрита постановою завкому профспілки ХТЗ 30 вересня 1944 р. У районі працювали вечірні школи №7 і №16,
було створено два ремісничих і п’ять фабрично-заводських училища.

19 квітня 1944 р. завком профспілки ХТЗ прийняв рішення про відновлення в робочому селищі музичної школи, для якої було придбано 10 піаніно. Тоді ж була організована і технічна бібліотека ХТЗ. До грудня 1946 р. відновлено приміщення під клуб ХТЗ на 350 місць. У ньомунавчалися струнний і духовий оркестри, хореографічний і танцювальний гуртки, гурток художнього читання. Районна бібліотека до кінця 1947 р. мала 1550 читачів,
її фонд налічував 4433 книги,йшло будівництво стадіону "Трактор". Культурними центрамитакож були клуб ХСЗ, будинок офіцерів (ХВАУ), кінотеатр.

У липні 1948 р. з конвеєра ХТЗ зійшов 15-тисячний трактор післявоєнного випуску; ХСЗ освоїв випуск більше 200 верстатів; підшипниковий завод випустив більше 5 млн. підшипників; завод електротяги – 50 комплектів різного електрообладнання; комбінат будівельних матеріалів розпочав масовий випуск плитки, сантехнично-фаянсових виробів, фарби. Ці події можна вважати певною межею в історії усього району – завершенням,
в основному, відновлювального періоду і переходом до подальшого розвитку.

П’ятдесяті – початок шестидесятих років – це період потужного розгортання в районі капітального будівництва. Район розростався у напрямідо селища Фрунзе і 12-ї лікарні, убік Рогані. На початок 50-х років вулиця Другої П’ятирічки (нині вул. Біблика) обмежувала житлові комплекси початку 30-х років. Далі самотньо височіли будівля райкому партії і будівля кінотеатру ім. Орджонікідзе. З початку 50-х років почалася масова забудова уподовж проспекту Фрунзе (нині пр. Індустріальний), між вулицею Другої П’ятирічки (нині вул. Біблика) і проспектом Косіора (нині пр. Олександрівський), а також на селищі Молотова (нині Східному селищі). У районі ще дуже велика кількість людей мешкала в бараках у тяжких умовах. Тому розширення квартального житлового фонду стало найпершим завданням для району. Одночасно розвивалося індивідуальне будівництво. У 1955 р. райрада виділила 900 земельних ділянок під забудову, і було побудовано 1200 індивідуальних будинків. Будинки між вулицею Другої П’ятирічки (нині вул. Біблика) і проспектом Косіора (нині пр. Олександрівський), проспектом Орджонікідзе (нині пр. Альошина) і вулицею Дванадцятого Квітня, 19 будинок по вулиці Другої П’ятирічки (нині вул. Біблика) побудовані в стилі архітектури початку 50-х років ("сталінки"). Вони зроблені з цеглини, мають різні арки, півколони, відрізняються великою висотою приміщень. Житловий квартал №6 між проспектом Фрунзе (нині пр. Індустріальний) і вулицею Бекетова, вулицею Соколова (нині вул. Косарєва) і вулицею Другої П’ятирічки (нині вул. Біблика) будувався в 1948 – 1954 рр. за проектом А.Д.Маторина і В.Е.Монтлевич. Цей квартал є першим у післявоєнній практицім. Харкова комплексно запроектованим і забудованим житловим кварталом. По іншу сторону проспекту Фрунзе (нині пр. Індустріальний) квартал №9 проектувала Р.М.Підгірна. Ці квартали пов’язані загальним планувально – композиційним рішенням. Обидва квартали належать до вдалих об’єктів містобудування 50-х років. Були закладені принципи мікрорайонування. Композиція забудови – симетрична, внутрішньоквартальний простір запроектований у вигляді окремих житлових груп, вирішених напівзамкненими житловими дворами. У кожній з цих груп розташовано по одній дитячій дошкільній установі. Усі торгові та побутові підприємства обслуговування розміщені в перших і цокольних поверхах житлових будинків.
/Files/images/rayon/7R_06.JPG
11-й квартал селища ХТЗ.
Архітектор А.Д. Маторин (1950-ті рр.)
/Files/images/rayon/7R_07.JPG
11-й квартал селища ХТЗ.
Архітектор А.Д. Маторин (1950-ті рр.)

За проектом архітектора М. Зеленина селище забудовувалося п’ятиповерховими будинками. Вони розділялися відкритим простором із зеленими насадженнями. Усі споруди побудовані з цеглини і збірних залізобетонних конструкцій. Силікатна цеглина була фоном для декоративних елементів, карнизів, наличників, терас і лоджій, виконаних з червоної цеглини. Дитячі установи для контрасту побудовані з червоної цеглині з силікатними деталями. У той же час, все ще збереглася велика кількість бараків. Розвивалося будівництво будинків господарським способом. Підприємства виділяли гроші, закуповували будматеріали, а люди з цього підприємства будували собі майбутнє житло. Зараз ці будинки височіють за 14 кварталом по проспекту Орджонікідзе (нині пр. Альошина), біля Ново-Західного селища по проспекту Косіора (нині пр. Олександрівський). Проводилася газофикация вже споруджених будинків. Уподовж проспекту Косіора (нині
пр. Олександрівський) аж до селища Фрунзе з’являються чотири- і п’ятиповерхові будинки за новими проектами зі значно меншою площею квартир, спрощеним інтер’єром і нижчою висотою приміщень (хрущовки). Орджонікідзевський район (нині Індустріальний) відомий не стільки індивідуальними будовами, скільки пам’ятниками архітектури у вигляді забудови цілих кварталів. Мало кому відоме походження назв будівль так званих "американок", які існують тільки в нашому районі. Відповідь напрошується сама:
будівлі в 30-х роках будувалися для американських фахівців, які працювали на ХТЗ.
/Files/images/rayon/7R_08.JPG
Проспект Орджонікідзе (нині пр. Альошина). Житловий будинок
в одному з перших кварталів, забудованих по проектах бригади
архітекторів під керівництвом професора П.Ф. Альошина (1930 – 1932 рр.)

Спільно з житлобудівництвом розвивався і побут району. Гостро стояло питання про шляхи сполучень, громадський транспорт і зв’язок з центром міста. Ще в 1948 р. було закінчено спорудження автостради, що сполучає район з іншими районами Харкова.Курсували два автобуси за маршрутом: "Головна контора ХТЗ – лікарняне містечко – селище Фрунзе".
У 1959 р. Була введена в експлуатацію тролейбусна лінія від Турбінного заводу до Східного селища. Додатково вводилися два автобусні маршрути: "Електроважмаш – селище Ново-Західний" і "Селище Фрунзе – площа Тевелева» (нині пл. Конституциии). У 1953 р. була відкрита трамвайна лінія від станції Лосево до плиткового заводу.
1955 р. здається в експлуатацію АТС на 1000 номерів.

Велика увага приділялася озелененню району. Підприємства були відповідальними за висадку дерев. У 1953 р. був відкритий парк, що отримавім’я В. Маяковского. У районі працювало поштове відділення №7, з’явилися нові магазини різного профілю, було відкрито нове аталье мод (1955 р.), створений учбово-виробничий комбінат Українського суспільства сліпих, відкрився книжковий магазин №12 у будинку №20 по вулиці Сталіна, який вважався одним з кращих у місті. У ці роки тривало розширення мережі народної освіти. На початок 1953 р. в районі працювало 12 шкіл,6 шкіл робочої молоді, 14 дитячих садків. У 1951 р. уперше створений табір ХТЗ для учнів 8 – 10 класів прийняв на Эсхарі 240відпочиваючих. При школах №85, №104 і №113 були організовані чотири піонерські табори, а при школах №72, №88 – два майданчики, які обслуговували дітей, що залишилися влітку в місті.

Одночасно вирішувалася проблема ліквідації неписьменності. Для цього створювалися 2 школи лікнепу, які охоплювали 1398 чоловік.При школі №113 відкрилися два класи для дітей із затриманим розумовим розвитком. Для 7 дітей організовувалося індивідуальне навчання вдома. У школах функціонувало 317 гуртків, в них працювали майстерні. Існували піонерські кімнати при домоуправліннях. У 1962 р. відкривається школа №70, входить до ладу циркульна (кругла) частина школи №119. У 1963 р. відкривається нова будівля школи №80, до будівлі школи №119 пристроюютьсядва спортивні зали та їдальня. В усіх школах району створюються групи продовженого дня, де знаходиться 737 дітей. Без перебільшення можна сказати, що в ці роки надавали допомогу всім, хто її потребував: діти отримували безкоштовне молоко, живилися зі знижкою 50%, а деякі і зовсім безкоштовно, отримували безкоштовно одяг і взуття. На повному державному забезпеченні в районі в інтернатах знаходився 301 вихованець. Розвивалося і медичне обслуговування жителів району:у 1949 р. був повністю відновлений і зданий в експлуатацію хірургічний корпус лікарні №12, розгорнуті туберкульозний диспансер,7 оздоровпунктів, нічний туберкульозний санаторій. У 1951 р. у будинку №17 по вулиці Другої П’ятирічки (нині вул. Біблика) відкривається дитяча консультація. У 1953 р. відкритий стаціонарний тубдиспансер №7. У 1954 р. дитяча поліклініка №16 переводиться в нове приміщення. Починає споруджуватися 32 лікарня ХТЗ (нині міська лікарня №25) – проект її був прийнятий ще в 1937 р.: у 1958 р. приймається до ладу її хірургічний корпус, в 1962 р. – її поліклінічне відділення, в нове приміщення переводиться станція швидкої допомоги.
/Files/images/rayon/7R_09.JPG
Лікарня ХТЗ. Вулиця Луї Пастера, 2. Типовий проект.
Прив’язка виконана архітектором А.Д. Маторіним (1950-ті рр.)

На площі перед адміністративною будівлею ХТЗ відкритий пам’ятник одному з ініціаторів будівництва заводу, колишньому Наркомові важкої промисловості Г.К.Орджонікідзе (скульптор С.Тоідзе). Приділяється увага й розвитку культурних установ району. Зростає бібліотечна мережа: у 1951 р. виділяється приміщення для дитячої бібліотеки №15 у двох кімнатах кінотеатру ім. Орджонікідзе. Зростають фонди бібліотеки ХТЗ: до 1962 р. вони складали до 210 тис. томів, з’явилася філія на Західному селищі. Надається приміщення районній бібліотеці №5 для дітей, розширюється районна бібліотека №6. У 1953 р. на селищі Молотова (нині сел. Східний) відкривається бібліотека №21 для дітей. 21 вересня 1951 р. у клубі ХТЗ відкривається художній музей, який організований Харківським художнім інститутом і переданий заводу на честь двадцятиріччя. Музей налічував
160 картин і скульптур. Клуб ХТЗ у 1961 р. визнається "Кращим клубом області". 5 грудня
1955 р. у будинку №19 по вулиці Другої П’ятирічки (нині вул. Біблика) відкривається Дитячий клуб ХТЗ –тут працювало 10 гуртків, і в них займалося 1500 дітей.
/Files/images/rayon/7R_10.JPG
Житловий будинок на вулиці Другої П’ятирічки, 19 (нині вул.Біблика).
У середній його частині спочатку розміщувався Дитячий клуб ХТЗ (у 1992 р. перейменований в Дитячий палац культури ХТЗ). Архітектор А.Д. Маторин (1954 р.)

У селищі Молотова відкривається клуб будівельників, виникає дитяча технічна станція, з’являється парк ім. Молотова, клуби на житловій ділянці 8 ГПЗ, на Ново-Західному селищі. 13 травня 1957 р. в кінотеатрі ім. Орджонікідзе обладнався широкий екран і відкрився кінозал хронікальних і документальних фільмів. У 1956 р. на пустирі між будівлею райкому партії/райвиконкому і школою №88 був викопаний котлован під будівництво Палацу культури ХТЗ. Але з 1957 р. це будівництво на декілька років було законсервоване.
До 1961 р. в районі функціонувало 7 клубів, 6 районних і 10 профспілкових бібліотек,
4 кінотеатри (з них 3 літніх). При клубі ХТЗ функціонував Університет культури, подібна організація була і при клубі 8 ГПЗ. При "Електроважмаші" працював літературний університет. Лекції читалися в кінотеатрі ім. Орджонікідзе і парку ім.Маяковського.
У район з виступами приїжджали відомі діячі культури:у 1953 – 1954 рр. з трудящими ХТЗ зустрічалися письменники В.Ажаєв, В.Луконін, С.Сосюра. У 1947 р. знову після війни виникла художня самодіяльність ХТЗ. Танцювальний колектив заводу двічі – в 1950 р.,
1952 р.– брав участь у республіканських конкурсах у Києві. У 1959 р. хорова капела і танцювальний колектив ХТЗ взяли участь у декаді української літератури й мистецтва
в Москві. У 1960 р. танцювальний колектив їздив в Польщу, Угорщину, Чехословаччину.

Друга половина 60-х і подальший час стали новим етапом в історії району. Розширювалося промислове виробництво, житлобудівництво. Росла мережа установ освіти, медичного обслуговування, культури. І усіма цими проблемами жив Орджонікідзевський (нині Індустріальний) район повсякчасно. Як і раніше, його розвиток визначала міцна промисловість, лідером якої був Тракторний завод. 20 січня 1967 р. своїм указом Президія Верховної Ради СРСР нагородила тракторний завод ім. Орджонікідзе орденом Леніна.
У тому ж році з конвеєра заводу сходить мільйонний трактор в поштучному численні. Ним стала машина типу Т-74. На честь випуску мільйонного трактору був проведений парад усіх тракторів заводу. У 1969 р. починається випуск легкого колісного трактора Т-25 замість ДТ-20, в 1973 р. завод переходить на виробництво потужних колісного і гусеничного тракторів Т-150К і Т-150, у 1977 р. виходять Т-155, Т-157, Т-158. Усі ці роки наполегливо працювали над випуском продукції "Електроважмаш", верстатобудівний завод, 8 Державний підшипниковий завод, плитковий завод, домобудівний комбінат №1.
На підприємствах і організаціях району до кінця 60-х працювало понад 85 тис. чоловік.
У 1966 р. на честь тридцятиріччя школи №88 перед будівлею був встановлений пам’ятник А.Г. Зубарєву (скульптор В.А. Агібалов).

У прямому зв’язку із зростанням підприємств і установ району стояв розвиток побуту району, його інфраструктури, сфери обслуговування. Зростало населення району: в 1969 р. в районі мешкали 38182 людини. У 1966 р. був уперше прийнятий комплексний план розвитку Орджонікідзевського району (нині Індустріальний) на 1966 – 19170 рр. У ході його виконання з’явилися асфальтобетонні дороги, проводилася газифікація будинків приватного сектора, озеленювався парк ім. 40-річчя ВЛКСМ. Одночасно із благоустроєм вулиць відбувалося їх подальше перейменування. У 1972 р. були перейменовані вулиці Косіора, Осипенко, Суворова в проспект Косіора (нині пр. Олександрівський) до вулиці Байрона (нині вул. Героїв Сталінграду). У квітні цього ж року ліквідувалися нарешті "бараки Південного житлового масиву" і "бараки Верстатобудівного масиву". У 1968 р. перевезення пасажирів у районі здійснювали 152 автобуси і тролейбуси, працював диспетчерський пункт таксі. У 1971 р. була електрифікована ділянка дороги від станції Лосево до Чугуєва, що значно полегшило приїзд на підприємства працівників, які живуть у передмісті. Підключені й встановлені 3 тис. телефонних апаратів. У 1973 р. вводиться комплекс ПТУ, закінчується будівництво Будинку побуту на проспекті Косіора (нині пр. Олександрівський). У районі збудований і введений в дію молочний комбінат, м’ясопереробний завод. У 1975 р. здано в експлуатацію тролейбусне депо №3. У 1978 р. метрополітен приходить і на територію району. До кінця шестидесятих працювало 27 шкіл, 4 технікуми, 3 ГПТУ, філія Харківського політехнічного інституту, 75 дитячих дошкільних установ. У 1967 р. відбулося відкриття Палацу культури ХТЗ, побудованого за проектом архітектора Ф.Коваленко. Нимсповна пишався район:це– прекрасна триповерхова будівля з великим залом для засідань і спектаклів, малим кінозалом, величезним двох’ярусним фойє, гардеробом, спортзалом, приміщенням для музичної, художньої, літературної, театральної студій. Навколо Палацу розбитий парк. Старий клуб-їдальня ХТЗ по провулку Миру, 3 (архітектори: А.Аль і А.Тарусов), був переданий під Палац одруження Орджонікідзевського (нині Індустріального) району і музичну школу. Будівля в стилі конструктивізму після реконструкції, виконаної за проектом архітектора І.А.Данильченко і художника Ю.І.Самохвалова, зберегла колишній вигляд. Інтер’єри набули урочистого вигляду (худож. В.А.Купцевич, Е.М.Хобачев, С.Е.Лунев, В.С.Нестеров). Автор вітражів – художник І.П.Міцкевичюте. Ця будівля побудована раніше, ніж будівля Госпрома.
/Files/images/rayon/7R_11.JPG
Колишній клуб-їдальня для робітників ХТЗ, розташований за адресою: провулок Миру, 3. Архітектори: А. Аль і А. Тарусов. Будівля побудована в стилі конструктивізму.

/Files/images/rayon/7R_11.JPG
Колишній клуб-їдальня для робітників ХТЗ, розташований
за адресою: провулок Миру, 3. Архітектори: А. Аль і А. Тарусов.
Будівля побудована в стилі конструктивізму.

У 1972 р. здається перша черга Палацу піонерів (архітектори Б.Л.Цейтлін, Г.І. Ракітская) на проспекті Косіора (нині пр. Олександрівський). Чотириповерховий корпус з великими віконними отворами, розділений на всю висоту будівлі вузькими смугами, притягує захоплену увагу своєю композицією. Вхід у будівлю підкреслює похилий залізобетонний козирок, що виступає вперед. Над палацом височіє вежа обсерваторії з куполом еліптичної форми. Запроектовані будівлі ще двох корпусів – театральна і спортивна – так і залишилися в проекті.

Парк культури і відпочинку ім. Маяковского народився практично разом з гігантом тракторобудування. У 30-ті роки молодь, будівельники ХТЗ, посадили дерева на величезному пустирі між заводом і майбутнім селищем. Після Другої Світової війни зелений масив був заново облаштований, а в 1966 – 1967 рр., в ньому були встановлені нові атракціони, ігрові майданчики. Розвивалося і фізкультурно-спортивна робота в районі. Л.Жаботинский, що працював токарем на ХТЗ, став чемпіоном світу, а також XVIII, XIX Олімпійських ігор у важкій атлетиці. На стадіоні "Електроважмаш" споруджується спортзал, у будинку №10 по вулиці Бекетова відкривається дитячий плавальний басейн "Дельфін".
У 80-ті роки Орджоникидзевский (нині Індустріальний) район продовжував зростати і розвиватися. Так, в 1985 – 1986 рр. була розпочата забудова Роганського житлового масиву. А в 1988 – 1989 рр., згідно з постановою Ради Міністрів УРСР, почалася забудова мікрорайону "Горизонт". Перехід в середині 80-х років до політики гласності, демократизації й більшої відкритості привів до корінної зміни суспільно-політичної сфери та різко посилив динамізм суспільно-політичного життя. Велика промисловість, як і раніше, визначає обличчя району. До них належать ВАТ "ХТЗ" (у 1982 р. з конвеєра зійшов 2-мільйонний трактор), ВАТ "Харверст", ВАТ "Дослідно-цементний завод", завод "Прогрес", ВАТ "ХарП", завод "Електроважмаш", ВАТ "Роганський м’ясокомбінат", ВАТ "Завод "Потенціал", ВАТ "Рибопереробний комбінат", ЗАТ "Плитковий завод", ВАТ "Молочний комбінат", ВАТ "Пивзавод Рогань", ХДСК-1, ТЦРП, ХСРМУ-1, АОЗТ "ЗЖБК-1". На території району в той час функціонували 1 стадіон, 77 спортмайданчиків, 27 спортзалів, 2 плавальні басейни. Головними установами культури були Палац культури ХТЗ, Палац культури дітей ХТЗ, Палац дитячої і юнацької творчості "Витік", Будинок культури ВАТ "ХарП", Будинок культури ГП "Електротяжмаш", 8 бібліотек, кінотеатр ім. Орджонікідзе, танцювальний зал "Юність", дитячі музичні школи №8, №11, парк культури і відпочинку ім. Маяковского і парк "Зелений гай". У 1980 р. увійшов до складу Палац фізкультури "Нептун" на вулиці Луї Пастера – об’єднана спортивна база містечка профтехосвіти Орджонікідзевського (нині Індустріального)району.

Незважаючи на економічні труднощі 1991 – 2001 рр., до 2003 р. намітились певні ознаки стабілізації в промисловості, але зростання об’єму виробництва не супроводжувалося поліпшенням фінансово-економічного стану галузей і підприємств. Зростали рівень безробіття, борги із зарплат, були відсутні прийнятні умови для інвестицій. У скрутних умовах доводилося працювати всім підприємствам району. Але багато хто зміг пристосуватися до нових, ринкових умов, знайти свій шлях у нових умовах господарювання. Завдяки чіткій організації робіт, масовому ентузіазму, трудовому героїзму будівництво проводилося небувалими темпами. Були побудовані 3 мікрорайони Роганського жилмассива, мікрорайони «Горизонт-1» і «Горизонт-2». Особлива сторінка в сучасній історії району – будівництво Храму святого Священномученика Олександра, Архієпископа Харківського. Завдяки зусиллям батька Михайла, за допомоги підприємств району, меценатів і спонсорів, підприємців і віруючих жителів був збудований православний храм і прилеглий парк у нашому районі.

Сьогодні Індустріальний район м. Харкова – це ціле місто з прекрасно спланованими вулицями, багатоповерховими будинками, затишними парками та скверами, розвиненою транспортною системою, промисловим потенціалом. Історія нашого району – не лише в її героїчному визвольному подвигу і трудовому промисловому минулому й сьогоденні. Історією району стає кожен прожитий день, година;і– тим більше – створена людиною архітектура і вигляд міста, району, кварталу, вулиці,на яких ми живемо. Час плине дуже швидко, рух історії нестримний. Будьмо ж гідні кращих традицій рідного міста!

ЛІТЕРАТУРА:

1. История города Харькова ХХ столетия / [А.Н. Ярмыш, С.И. Посохов, А.И. Эпштейн и др.]. – Харьков : Фолио : Золотые страницы, 2004. – 686 с.
2. История и современность: Орджоникидзевский район г. Харькова // Вісті Орджонікідзевського району. – 2003. – 25 квіт. (№1). – С. 3 ;16 трав. (№2). – С. 3 ; 13 черв. (№3). – С. 3 ; 25 лип. (№4). – С. 3 ; 20 серп. (№5). – С. 3 ; 24 верес. (№6). – С. 3 ; 29 жовт. (№7). – С. 3 ;
28 листоп. (№8). – С. 3 ; 25 груд. (№9).– С. 4.
3. История и современность: Орджоникидзевский район г. Харькова // Вісті Орджонікідзевського району. – 2004. –
28 січ. (№1). – С. 4 – 5;26 лют. (№2). – С. 3 ; 22 квіт. (№5). – С. 3 ; 9 лип. (№8). – С. 2 – 3.
4. Куделко С.М. Харьков : хроника столетий / С.М. Куделко, Л.И. Тарасова. – Харьков : Сага, 2010. – 389 с.
5. Лидеры ХХІ столетия : Харкову – 355 : офиц. изд. Ассамблеи деловых кругов / гл. ред. Н.Белевцов. – Харьков : Известные имена, 2009. – 60 с.
6. Харків : зб. арх. док. і матеріалів / редкол. : Б.П. Зайцев, С.М. Куделко, В.В. Резнікова, А.І.Епштейн ; Держ. архів Харк. обл. – Харків : Вид-во ун-ту внутр. справ, 2004. – 315 с. : іл. – (Старовинні міста Харківщини).
7. Харьков. Архитектура. Памятники. Новостройки : путеводитель / [Б.Г. Клейн, И.Н.Лаврентьев, А.Ю.Лейбфрейд и др.]. – 2-е изд., испр. и доп. – Харьков : Прапор, 1987. –
152 с.
8. Харьков. Краткая справочная книга / [А.П. Голиков (рук.), Г.К. Андреева, И.А. Алферов и др.]. – Харьков : Прапор, 1976. – 296 с.
9. Харьков: новое о знакомых местах : ст. и страницы краевед. альбома : [електрон. ресурс].– Режим доступу : http://ngeorgij.livejournal.com/7844.html.

Кiлькiсть переглядiв: 561